Розвиток дитини Статті Розвиток дитини Як навчити дитину мистецтва переконувати
Як навчити дитину мистецтва переконувати
Рейтинг
63

Поради батькам про те, як навчити дітей мистецтва риторики й важливого значення аргументації

Як навчити дитину мистецтва переконувати

Навіщо розсудливим батькам вчити своїх дітей заперечувати, не погоджуватись та полемізувати? Виявляється, це сприяє сімейній гармонії.

Багатьом батькам неідеальних дітей наступна ситуація може здатись знайомою: ви знімаєте гроші в касі банку, а в цей час ваша п'ятирічна донька вирішує влаштувати істерику й починає кричати і качатись по підлозі, при цьому дві літні пані, які стоять поруч, спостерігають за цим з неприхованою відразою. (Їхні діти, мабуть, були ідеальними.) Ви з підкресленим розчаруванням дивитесь на доньку й кажете їй: «Цей аргумент не спрацює, люба. Ти не переконлива і виглядаєш не достатньо пафосно». Дівчинка, надувши губи, піднімається з підлоги... мовчки.

Що ж примусило дитину змінити свою поведінку? Термін «пафосний» використовувався ще в риториці – античному ораторському мистецтві, або мистецтві красномовства. При цьому досвідчений майстер слова, здатний ефективно переконувати свого співрозмовника, повинен був уміти не тільки грамотно висловлювати власні емоції, а й маніпулювати аудиторією. Інакше кажучи, щоб домогтися свого, дитина повинна навчитись маніпулювати вами.

Батькам варто вчити своїх дітей ставати дуже тонко й навіть загрозливо переконливими, тобто треба вчити їх аргументувати й полемізувати – переконувати.

Навіщо батькам це взагалі потрібно? Тому що майстерність переконувати – це потужна зброя. Риторика як мистецтво сформувалась у судах Стародавньої Греції, коли громадяни, які не володіли умінням переконувати, могли втратити свої будинки або навіть життя. До кінця ХІХ століття одним з основних елементів освіти еліти суспільства залишалось мистецтво вести дебати, приймати публічні рішення й досягати консенсусу.

Давайте дивитись правді в очі: наша культура втратила здатність ефективно не погоджуватись. Більшість людей, здається, уникають необхідності чітко аргументувати й вести «проблемний» діалог, що призводить до пасивної агресії та групового, шаблонного мислення в масштабах офісів і цілих держав; у свою чергу, сім'ї стають нездатними до дискусій. Але! Риторика не перетворює дітей на бунтівників; вона змушує їх замислюватися над іншими точками зору.

Риторика розділяє поняття аргументованої суперечки та словесної баталії (а по суті, сварки). Суперечка – це добре, а сварка – ні. У той час як метою такої словесної «сутички» є отримання переваги над опонентом, в аргументованій суперечці ви домагаєтесь успіху, якщо залучаєте аудиторію на свій бік. Наприклад, розбіжності із приводу місця на задньому сидінні автомобіля можна назвати вищезгаданою «суперечкою» в тому малоймовірному випадку, якщо один з дітей намагається переконати своїх слухачів, а не битись із ними.

Деякі діти, яким мистецтво переконання дається складніше, ніж іншим, віддають перевагу так званому «аргументу до палиці»/«аргументу до сили». Якщо ваша дитина теж віддає перевагу такому аргументу, після кожної сварки питайте в неї: «Чи вдалось тобі переконати іншу дитину у своїй правоті?». Дитина роками може вважати ваше запитання відверто безглуздим, і, можливо, воно таким і є. Але з часом вона все ж збагне його сенс: у світі риторики палиця (сила) – це не аргумент. Вона ніколи не переконує, а лише призводить до бажання помститись.

Щоб не погоджуватись обґрунтовано, дитина повинна знати три основні інструменти риторики, які сформулював ще Аристотель:

  • Логос (у перекладі із грецької – «слово», «думка», «сенс», «поняття», «намір»).
  • Етос (у перекладі із грецької – «характер», «вдача», «душевний склад»).
  • Пафос (у перекладі із грецької – «збудження», «пристрасть», «наснага», «страждання»).

Логос – це логічна аргументація. Якщо уявити дітей в якості аргументів, то логос – це найрозумніший з них, старша сестра, яка отримує високі оцінки у школі. Спонукаючи дітей використовувати логіку, ви примушуєте їх логічно обґрунтовувати свої позиції в суперечці.

Дитина: «Маша не дає мені свою машинку».
Ви: «А чому вона повинна це робити?».
Дитина: «Тому що вона дурепа».
Ви: «Тобто ти вважаєш, що Маша повинна дати тобі машинку, бо вона дурепа?».

З'єднайте аргумент, вихідне положення дитини («вона дурепа») з її висновком («тому вона повинна дати мені машинку») і, таким чином, примусьте її думати логічно.

Етос, або аргумент особистості, використовує саму особистість оратора, його репутацію та здатність вселяти довіру. Висловлюючись метафорично, доки логос працює над оцінками, етос обирають старостою класу. Треба, щоб діти дізнались якомога раніше, що бездоганна репутація краще, ніж просто хороша, оскільки вона здатна переконувати. У риториці брехня є помилкою не тому, що це неправильно, а тому, що вона непереконлива. Батьки більше схильні вірити та приймати докази надійної дитини, яка викликає довіру. Наприклад, якщо в сім'ї дві дитини, і вони обидві відмовляються зізнаватись, хто з'їв останнє печиво, етос виходить на перший план.

Ви: «Хто взяв печиво?».
Одна дитина: «Я коли-небудь раніше крав печиво?».
Ви: «Переконливий аргумент, а ти (звертаючись до іншої дитини)?».

Ще є пафос, аргумент емоцій, тобто елементи аргументації, які емоційно впливають на слухачів. Є діти, яким усе сходить з рук, тому що вони вміло грають на почуттях оточуючих. Використовуючи мову риторики, істерика дитини, описана на початку статті, не була достатньо «пафосною», тому що дитина занадто дбала про свої власні емоції і, отже, не змогла маніпулювати батьками. Пафос пов'язаний зі словами «симпатія, співчуття». Коли ваша дитина вміє зчитувати емоції батьків і грати на них, як на інструменті, це означає, що ви виховуєте хорошого парламентера, майстра переконувати.

Дитина: «Тату, ти виглядаєш стомленим. Хочеш присісти?».
Ви: «Спасибі. Ну, що там у тебе на думці?».
Дитина: «Купи, будь ласка, морозиво».

Логос, етос і пафос звертаються до мозку, інтуїції й серця як дорослої людини, так і дитини. Доки наш мозок намагається розібратись у фактах, наше шосте чуття підказує, чи можемо ми довіряти іншій людині, а наше серце примушує нас діяти. Вони – суть ефективного переконання.

Звісно, маляті може бути складно застосовувати логос, етос і пафос і стратегічно зчитувати почуття свого приятеля, але, як і у випадку з будь-якою іншою корисною навичкою, ви повинні почати навчати дитину цього мистецтва з раннього віку. Замість того щоб казати їй: «Використовуй слова», варто сказати: «Спробуй переконати опонента». Наприклад, коли діти чесно намагаються переконати вас дозволити їм дивитись телевізор, ідіть їм назустріч при будь-якій можливості: перемога, відчуття того, що вони змогли переконати вас, подвійно корисні для них. Вони дивляться улюблену передачу й радіють від того, що змогли досягти цього. Іноді діти настільки люблять дискутувати, що можуть сперечатись навіть із телевізором.

«Чому це я повинен їсти цукерки, які «розмовляють»?».
«Лялька, яка ходить у туалет? Ну і що? Мій брат теж туди ходить». З боку це виглядає так, ніби ви прищепили дітям вакцину від реклами.

Ось як один батько спробував використати три інструменти суперечки у спробі переконати свого семирічного сина піти взимку у школу у брюках, а не в шортах. Спочатку він застосував етос, або аргумент авторитету, проявивши суворий батьківський характер: «Ти повинен вдягти брюки, тому що я твій батько, і хочу, щоб ти зробив так, як я тобі кажу». Але дитина лише подивилась на батька зі сльозами в очах.

Потім він намагався залучити логос, логічні докази: «У штанях твої ноги не замерзнуть, – зауважив батько. – Тобі буде в них значно комфортніше». «Але я хочу вдягти шорти», – продовжувала наполягати дитина.

В якості останнього аргументу батько вдався до пафосу, аргументу емоцій. Він підкотив свої брюки й почав поважно ходити по кімнаті, примовляючи: «Тра-ля-ля, подивіться на мене, я йду на роботу в шортах. Ну, хіба не безглуздо я виглядаю?».

«Так», – відповіла дитина, продовжуючи натягувати шорти. «То чому ти наполягаєш на тому, щоб вдягти шорти?». «Тому що я в них не виглядаю безглуздо. І це мої ноги. Нічого страшного, якщо вони замерзнуть», – підсумував син.

Так дитина перемогла батька в суперечці за допомогою етосу («я не виглядаю безглуздо»), логосу («це мої ноги: що хочу, те й роблю) і пафосу («не турбуйся – я витримаю, якщо мої ноги замерзнуть»). Це була перша щира спроба дитини домогтися свого за допомогою аргументації, а не за допомогою сліз. Не можна було залишати її без уваги.

«Гаразд, – сказав батько. – Ти можеш носити шорти у школі, якщо твоя мати і я зможемо вирішити це питання з учителем. Але на вулиці ти повинен носити теплі брюки. Домовились?». «Домовились». Дитина радісно принесла свої теплі брюки, а батько зателефонував у школу. Через кілька тижнів директор оголосила День шортів, і навіть сама прийшла у спідниці-шортах. Це було в середині лютого. Вони досягли зручного – принаймні, риторично зручного консенсусу, переконання оточуючих людей у правоті свого рішення.

У міру дорослішання аргументи дітей будуть ставати все більш і більш переконливими, отже, ви будете частіше програвати, ніж вигравати в суперечках з ними. Діти, звісно, мало не доводитимуть вас до божевілля, але одночасно примусять пишатись ними.

Правила Аристотеля для дискусій за обіднім столом

1. Аргументуйте для того, щоб навчити дітей приймати рішення. Коли ви обговорюєте зі своїми дітьми різні сторони питання («Куди поїхати на літніх канікулах? На море чи в гори?»), вони вчаться висловлювати всі варіанти («І туди й туди!»), а потім робити вибір між ними.

2. Зосередьтесь на майбутньому. Аргументи, що зачіпають минуле («Хто розкидав іграшки?») або сьогодення («Виховані діти не чинять безладу»), менш продуктивні, ніж ті, які зосереджені на переконаннях або способах дій: «Як найкраще переконатись, що іграшки прибрані?».

3. Відзначайте «помилки». Усе, що заважає, перешкоджає дискусіям, уважається помилкою. Якщо дитина кричить, вибігає з кімнати або згадує минулі образи, ви не повинні приймати її сторону.

4. Заохочуйте правильні емоції. Не реагуйте на крики та гнів дитини, просто скажіть: «Облиш. Ти можеш навести більш суттєві аргументи».

5. Нехай діти іноді перемагають. Коли вони наводять переконливий аргумент, немає кращого способу навчання, ніж заохочення. Наприклад, якщо ви занадто покладаєтесь на мультиварку, ваша дитина може захотіти «сухої» їжі. Вона може сказати: «Навіть у котячій їжі не так багато підливи». Чим поганий цей аргумент? Дайте їй бутерброд. Дуже сухий бутерброд!

Оцініть публікацію
Рейтинг статті: 4.8 з 5 на основі 13 оцінок.

Розвиток дитини
14.01.2016

Генератори практичних завдань
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів


Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Розвиток дитини»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Розвиток дитини

Дякую,
не показуйте мені це!