Розвиток дитини Статті Виховання дитини Чому покарання виявляється неефективним
Чому покарання виявляється неефективним
Рейтинг
53

Причини, через які покарання дітей у довгостроковій перспективі має негативні наслідки

Чому покарання виявляється неефективним

Хочете знати маленький їдкий секрет про покарання? Воно не допомагає.

За допомогою покарання можна лише тимчасово контролювати поведінку дитини, доки вона маленька або знаходиться у присутності батьків, але за допомогою покарання не можна контролювати людину. У людей зовнішня поведінка є відображенням внутрішнього стану: наших потреб, болю, емоційних переживань і т. п.

Хоча послух може бути тимчасовою «користю» покарання, при його використанні потреба, що є справжньою причиною певної (негативної) поведінки, не задовольняється жодним чином, а просто заганяється вглиб і часто проявляється пізніше в потенційно більш шкідливих формах поведінки, таких як брехня, злодійство, гнів, відкрита непокора, депресія, агресія, згубні звички тощо.

Так само, як лікування пухлини одними знеболюючими препаратами не вирішує основної проблеми, маскування потреби (що лежить в основі поведінки) слухняністю й покаранням не вирішує проблему, а тільки посилює її.

Хочете знати ще один їдкий маленький секрет про покарання? Воно вимагає постійної ескалації.

Для того щоби підтримувати тимчасовий ефект контролю поведінки, покарання або загрози покарання повинні постійно посилюватись. Батьки починають з того, що ляскають дитину по її маленькій ручці, потім дають шльопанців по маленькій ніжці, а потім починають бити ременем по маленькій попці. Згодом загнані всередину потреби дитини починають проявлятись у формі поведінкових проблем, які постійно збільшуються, і в якийсь момент батьки виявляють, що стали вдаватись до криків, погроз і фізичного покарання все частіше й частіше.

Навіть батьки, які використовують методи виховання, засновані на нефізичних формах покарання, відзначають, що вони змушені все сильніше й сильніше карати своїх дітей для того, щоб тримати їх «під контролем». Прикладом нефізичного покарання можуть бути тайм-аути, заборона виходити з дому, а також позбавлення привілеїв. Хоча фізично такі прийоми модифікації поведінки можуть бути менш болісними, вони також не враховують потреби, про які дитина повідомляє за допомогою своєї поведінки, і часто є майже настільки ж руйнівними для взаємин між батьками й дитиною.

Ізолювання дитини, наприклад, тайм-аут або відправка у свою кімнату, відокремлює її від джерела наставництва й комфорту саме тоді, коли вона найбільше потребує цього. Так батьки не тільки не використовують чудову можливість навчити дитину вміння справлятись зі своїми емоціями, а й руйнують сам зв'язок з нею, який повинен надавати їй безпеку для вираження своїх емоцій. Використання заборон виходити з дому, зі своєї кімнати, позбавлення привілеїв і т. п. відокремлюють дітей від батьків, розвиваючи позицію «ми проти них», що неминуче призводить до конфлікту замість діалогу та співпраці.

Справа ось у чому: ефективне виховання або, якщо бути більш точним, ефективна дисципліна, не вимагає покарання. Прирівнювання дисципліни до покарання – це невдала, але поширена помилка. Слово «дисципліна» у формі дієслова з латини перекладається як керувати, подавати приклад, навчати, моделювати й заохочувати. У формі іменника це слово означає людину, яка схоплює, переймає вчення, наслідує приклад і використовує в житті певні моделі.

Багато із сучасних популярних самопроголошених «експертів» у питаннях виховання дітей прирівнюють фізичне покарання до дисципліни й лізуть зі шкіри геть, описуючи кращі методи й інструменти для биття дітей, а також рекомендують батькам зберігати спокій, тримати емоції під контролем і навіть триматись бадьоро, коли вони «з любов'ю» б'ють своїх дітей.

Цікаво відзначити, що коли мова йде про закон, злочин у стані афекту вважається не таким жахливим, як навмисний, спланований і цілеспрямовано скоєний злочин, який розцінюють, як «холоднокровний». І все ж фізичне покарання дитини вважається злочином у багатьох країнах світу. Такий злочин, скоєний у стані гніву або фрустрації (тобто афекту) прихильниками шльопання дітей вважається неправильним, у той час як спокійне биття дітей, із заздалегідь обдуманою метою (читайте – навмисне), такими людьми схвалюється.

Також цікаво відзначити, що в не настільки віддаленому минулому биття чоловіками своїх дружин також розглядалось не тільки як соціальна норма, а й як необхідна складова підтримки гармонійного, успішного шлюбу. Вражаюче, але людина, яка для багатьох уособлює поняття «спокій» і «внутрішній контроль», Шон Коннері в 1987 році в одному з інтерв'ю поділився своїми думками із приводу ляпасів своєї дружини «в розумних межах», а також обґрунтував необхідність використання методу фізичного покарання для контролю жінок.

Фундаментальне переконання, що стоїть за поняттям «розумно обґрунтовані шльопанці» дружин полягає в тому, що не існує жодного іншого ефективного способу керувати ними. Як із цим не погодитись? Якщо контроль над іншою людиною – це мета, то сила необхідна. При цьому засобами такого контролю можуть бути страх, залякування, погрози, демонстрація сили, заподіяння фізичного болю.

Але якщо ставити перед собою мету виховання здорових людей, то інструментами для досягнення успіху можуть стати тільки розвиток довірливих взаємин, підтримка, наставництво, власний приклад, навчання та спілкування.

Багато батьків просто не знають, що треба робити. Їх виховували за допомогою ляпасів та інших форм покарання, які використовуються як засіб контролю, і вони «виросли нормальними», тому за замовчуванням вибирають методи виховання своїх власних батьків, не вивчаючи жодних альтернатив і не вважаючи за потрібне виховувати дітей краще, ніж «нормально».

Чи справді той відсоток дітей, яких не б'ють, несе відповідальність за всі проблеми нашого суспільства? Або, швидше за все, діти, які в сім’ї зазнають насильства у формі ляпасів, ривків, смикання, ударів і т. п., переносять ці «уроки» на вулицю? Чи можливо взагалі, щоб діти, яких били, самі навчились бити? Діти, яким завдавали біль, можуть самі робити боляче?.. Можливо, урок, який вони витягають з такого виховання, звучить, як «хто сильніше, той і правий», і насильство є відповіддю на їхні проблеми, виходом зі стресового стану, способом примусити інших людей робити те, що вони хочуть.

Люди протягом усієї історії скаржились на «проблеми із сучасними дітьми» або «проблеми з нинішнім поколінням», вони покладали всі хвороби суспільства на нібито поблажливе виховання дітей. Вони міркували про некерованих дітей, нечемних молодих людей, про права, розпещених дітей, неслухнянісь, насильство, егоцентризм і т. п.

  • «Діти тепер люблять розкіш, вони нечемні, демонструють неповагу до старших і віддадуть перевагу балаканині замість справи. Діти перетворились на тиранів, вони не служать своїм сім'ям. Вони навіть не підводяться, коли літні люди входять до кімнати. Сперечаються зі своїми батьками, об'їдаються ласощами зі столу й тероризують своїх учителів», – Сократ, V століття до н. е.
  • «Що відбувається з нашою молоддю? Вони не поважають старших, вони не слухаються своїх батьків. Вони ігнорують закон. Вони бунтують на вулицях під впливом диких уявлень. Їх норови гниють. Що буде з ними?» – Платон, V століття до н. е.
  • «Я не бачу жодної надії на майбутнє нашої країни, якщо вона виявиться в руках сьогоднішньої молоді, легковажної й безтурботної понад усяку міру. Коли я був молодий, нас учили розсудливості та поваги до старших, а нинішня молодь надто розумна й не терпить будь-яких утисків», – Гесіод, VIII століття до н. е.
  • «Світ переживає важкі часи. Молоді люди сьогодні не думають ні про кого, крім самих себе. У них не залишилося жодної поваги до батьків або старості. Вони не сприймають обмежень. Вони розмовляють так, ніби знають усе, і те, що ми вважаємо мудрістю, їм здається дурістю. Що стосується дівчат, то вони зухвалі, нескромні, нежіночні у промовах, поведінці та одязі», – Петро Пустельник, XII століття н. е.​

​Звучить знайомо, чи не так? А може, насправді не існує «проблеми сучасних дітей»? Може, проблема полягає в батьках, які повторюють моделі виховання своїх власних батьків, або проблема в суспільстві, яке вважає нормальні етапи розвитку якимись ненормальними.

Можливо, «сучасні діти» – це просто діти, якими вони були протягом століть, повні ентузіазму й допитливості, діти, які прокладають свій шлях у величезний світ. А співчутливе ставлення, м'яке наставництво й надійні руки, в яких можна сховатись після вчинення неминучих помилок, це насправді все, що їм потрібно, щоб вирости добрими, корисними, відповідальними та продуктивними членами нашого суспільства.

Сенс полягає в задоволенні потреб, які є фактичними причинами поведінки наших дітей, а не тільки корекції самої поведінки, – це більш ефективний підхід до виховання, який значно краще сприяє розвитку здорових, побудованих на взаємній повазі взаємин між батьками й дітьми. Щоби змінити світ на краще, треба відправляти в нього наших дітей з повністю задоволеними потребами, із цілим набором інструментів, необхідних, щоби справлятись із стресом, і знанням того, що є безпечний притулок, де їм завжди буде комфортно й затишно тоді, коли світ завдасть болю.

Може, нарешті, варто сіяти мир і щастя в наших домах, наших дітях, наших сім'ях і в нашому величезному світі?!

Л. Р. Кност

Оцініть публікацію
Рейтинг статті: 4.8 з 5 на основі 11 оцінок.

Розвиток дитини
18.05.2016

Генератори практичних завдань
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів


Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Розвиток дитини»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Розвиток дитини

Дякую,
не показуйте мені це!