Розвиток дитини Статті Виховання дитини Виховання дітей у гармонії із самими собою
Виховання дітей у гармонії із самими собою
Рейтинг
87

Поради батькам, які допоможуть їм зберегти мир у душі дитини, її внутрішній спокій і гармонію

Виховання дітей у гармонії із самими собою

Батьки хочуть виховати дітей готовими до вирішення проблем і здатними отримувати задоволення від життя. Ми хочемо, щоб вони виросли впевненими в собі, з почуттям власної гідності й неушкодженою самооцінкою, оптимальним почуттям емпатії й бажанням піклуватися про інших людей, щоб розуміли свою унікальність і поважали свої особливості.

Дитина, яка росте, навчаючись розуміти свої почуття, озброєна найсильнішими знаннями. Поряд з навчанням соціальних навичок і понять добра і зла дуже важливо навчити її відчувати себе в гармонії із самою собою. Дитина потребує допомоги, щоб навчитися прислухатись до своїх почуттів, розуміти веління серця і вміти розшифровувати свій стан і причинно-наслідковий зв'язок з тим, що його викликало. Разом із прагненням навчити дітей моделювати своє життя у співзвучності зі своїм емоційним і чуттєвим відгуком важливо ставити запитання, які допоможуть їм зрозуміти власні почуття й цінності.

Наприклад: «Що ти відчуваєш глибоко в душі, коли думаєш про кожний із цих двох варіантів?». Дітей, незалежно від віку, треба вчити помічати й визначати власні емоції й почуття кожного разу, коли ми відображаємо їх, побачивши або передбачаючи їх появу. Не завжди правильно питати «Ти, здається, сумуєш?» або «Приятелю, ти виглядаєш зовсім засмученим, так?», але зате ми цим допомагаємо їм стати трохи більш обізнаними з тим, що вони відчувають у даний момент.

Учити дитину висловлювати свої почуття треба, починаючи з народження. Ми підтверджуємо почуття немовляти, коли відповідаємо на його засмучення сумним поглядом, сповненим співчуття, або демонструємо широку посмішку й подаємо емоційно забарвлені звуки, щоб розділити його хвилювання із приводу кішки, що зайшла в кімнату. Такий обмін і відображення почуттів тривають протягом усього дитинства, допомагаючи дитині відчувати, що її побачили, помітили її прояви та зрозуміли. Мирне, спокійне виховання зосереджене на увазі до внутрішнього світу почуттів, страхів, надій, мрій, невпевненості та очікувань дитини. Для цього значною мірою ми повинні залишатись у контакті з нашим власним внутрішнім світом.

Ми хочемо, щоб дітям подобалась людина, яку вони бачать у дзеркалі, незважаючи на ті проблеми, з якими вони зіштовхуються. Важливо дати дітям позитивне відображення («віддзеркалювання») всіх прекрасних якостей, які ми бачимо в них. Можна стверджувати, що багато з найважчих проблем і загроз позитивному образу дитини (якою вона сама себе сприймає) пов'язані з дисонансом у реакції на неї інших людей, особливо з негативною реакцією батьків. Чи можемо ми підтримувати й забезпечувати взаємозв'язок з дитиною, її гідність і повагу до самої себе, коли щодня виникає така кількість повсякденних проблем? Не завжди, але в більшості випадків усе-таки можемо.

Наші діти докладають великі зусилля, щоб визнавати свої помилки та змінювати власну поведінку у зв’язку з реакцією інших людей. Ми знаємо, як важливо давати дітям чесне відображення, а не зневажливо дозволити їм повірити в те, що вони мають право бути грубими, агресивними, вимогливими й нечутливими. Проте, поряд з важливістю дзеркального відображення того, що не треба робити, тому що це небезпечно, агресивно, шкідливо чи неприйнятно з якої-небудь причини, дуже важливо переконати дітей у тому, що їхні дії не змінять нашого ставлення й нашої безмежної любові до них.

Ця переконаність значною мірою допомагає дитині зберегти свою гідність, безпосередність і власний позитивний образ. Ми значно спрощуємо для них навчання, коли якимось чином висловлюємо, що, як і раніше, турбуємося про них і про їхні почуття навіть у той момент, коли їхні вчинки далекі від бездоганності.

Якщо ми хочемо, щоб наші діти брали на себе більше відповідальності, то повинні допомогти їм ідентифікувати та опрацювати хворобливі почуття, які керують їх «безвідповідальною» (на наш погляд) поведінкою.

Коли ми твердо ставимо мету зберегти гідність нашої дитини та її позитивне сприйняття самої себе в той момент, коли вона вчиться на своїх проблемах, дуже важливо змінити підхід з «Ти повинен зрозуміти! Це дуже погано!» на «Це не дуже добре, я трохи засмучена, але я бачу, як тобі важко, я тут і готова допомогти тобі». Перше висловлювання зазвичай несе в собі ефект сорому та змушує дитину (будь-яку людину) лише виправдовуватися. Друге висловлювання підтримує і вчить того, що можна спокійно все змінити чи виправити. Якщо ви в цьому не впевнені, просто уявіть, що з вами подібним чином розмовляє авторитетна людина, від думки якої ви залежите.

Коли ви соромите дитину, вона не вчиться брати на себе відповідальність, вона просто вчиться відчувати стан сорому. Люди різного віку, як правило, хочуть приховати те, за що їм соромно. Ми можемо читати мораль, що треба бути чесним, але буде більш ефективно, якщо ми зробимо так, щоб дитина могла з відчуттям повної безпеки вислухати та прийняти наші поради у випадку, якщо вона порушує правила, помиляється, прикидається, чинить неправильно всупереч власному розумінню, коли її спонукають до певних дій сильні почуття, цікавість, тиск однолітків. І давайте будемо чесними: коли в дитини неприємності з батьками, це часто пов'язано з настроєм батьків та їх рівнем напруги, а не з тим, що поведінка дитини настільки вже погана!

Дітей переповнює сором, коли їм здається, що їхні батьки не можуть перебувати з ними в одній кімнаті (а насправді батьки просто не можуть переносити почуття, викликані ситуацією). І коли це відбувається, наші діти потребують і заслуговують того, щоб ми зробили все можливе, щоби визнати наш власний біль і стрес і відновити їх гідність. Це може бути неймовірно важко, особливо коли батьки спустошені й перейшли за межі своїх можливостей. Часто це просто свідчить про те, що їм необхідна більш широка підтримка.

Уявіть собі дітей, які із самого народження відчувають, що вони улюблені, навіть коли роблять помилки. Наші діти повинні знати відповідь на запитання: «Коли мої слова або дії призведуть до того, що хтось сильно засмутиться, чи збережуться мої взаємини з батьками, чи будуть батьки мене любити, як і раніше, чи буду я мати право відчувати себе нормальною людиною?». Якщо ваша дитина знає, що відповідь на це запитання«так», то вона знаходиться на шляху до вміння повертати собі почуття внутрішнього комфорту та світла у своїй душі.

Що відбувалось у вашій родині, коли ви були дитиною й робили щось неправильно? Озирніться назад і пригадайте, чи знали ви про те, що помилки – це важлива й необхідна частина навчання. Навряд чи могли ви розраховувати на розуміння й підтримку навіть тоді, коли робили помилки. Чи, може, ви сподівалися, що помилки просто зійдуть вам з рук, і більш серйозна подія відверне увагу ваших батьків?

Хто-небудь звертався до вас із такими словами, як:

  • «Усе нормально, це просто помилка, нічого страшного!» або
  • «Усе добре, я допоможу тобі виправити це», або
  • «Як сумно, що страва підгоріла, адже ти вклав у неї стільки праці», або
  • «Я засмучена, що ця річ розбилася, потрібно буде багато грошей, щоб її замінити, але я знаю і впевнена в тому, що це сталось ненавмисно», або
  • «Я знаю, що це був для тебе момент крайнього розчарування, але найголовніше, щоб ти знав, що я готова допомогти тобі навчитись керувати своїми емоціями більш ефективним і безпечним способом», або
  • «Нещодавно я дуже розгнівалась, коли ти впустив і розбив вазу, я все ще дуже засмучена, тому що ця річ для мене особливо цінна, але я також дуже стурбована тим, що змусило тебе відчувати себе настільки засмученим, щоб розбити її». Чи багато хто з нас має мужність висловити свій гнів так відкрито й так конструктивно?!

​Як щодо того, чого ви очікували в дитинстві? Швидше за все, ви відзначили сильний контраст між такими нереалістичними відповідями і тим, з чим вам дійсно доводилося зіштовхуватись у дитинстві. Тим не менше, саме цей вид спілкування, наведений вище, підтримує й дозволяє дітям брати на себе вантаж особистої відповідальності – повільно, але правильно.

Бувають такі зворушливі моменти, які змушують наочно замислитись на цю тему. Наприклад, ви всією сім'єю сидите за обіднім столом, ваш син приготував їжу, але при цьому виглядає дуже сумним і пригніченим. Він винувато просить вибачення за те, що приготовлений ним омлет підгорів. Але молодша сестра блискавично реагує й заспокоює його: «Нічого страшного, нормально, ми всі постійно вчимось на своїх помилках. Спасибі тобі, все виглядає дуже апетитно».

Так, хлопчик усе ще засмучений, але його сестра допомогла відновити його почуття власної гідності, тому що її більше турбують почуття улюбленого брата, ніж підгоріла їжа. У дітей розвивається здатність ділитися співчуттям і підтримкою, якщо вони самі з раннього віку багаторазово відчували підтримку й допомогу у збереженні почуття власної гідності, коли зіштовхувалися з помилками, розчаруваннями й невдачами – різного роду життєвим проблемами.

Виховуйте в дітей доброту у ставленні до братів і сестер. Крім того, що нас неймовірно бентежать і зігрівають прояви істинної любові наших дітей у ставленні один до одного, варто подумати, наскільки реально розкріпачує дитину усвідомлення того, що помилки неминучі і є необхідним елементом процесу навчання та дорослішання, а не негативним віддзеркаленням самого себе. І не тільки маленькі помилки, а й по-справжньому великі, що змушують інших людей засмучуватися через їх наслідки.

Перш ніж стати батьками, варто витратити деякий час на самовідновлення, особистісний та професійний розвиток. Важливо намагатися зберігати принадність і безпосередність своєї дитини, не налаштовувати її проти себе. Варто тільки уявити, скільки роботи треба виконати, щоби змінити ці глибоко вкорінені шаблони негативного ставлення до себе та інших людей!

Що б не сталося, тримайте серце відкритим для своїх дітей, не обов'язково в будь-яку хвилину, але в цілому щодня. Іноді це дуже непросто. Складно зустріти батька, який не вважав би це важкою справою, принаймні час від часу.

Іноді нас переповнюють хворобливі думки й почуття, і ми не відчуваємо себе дуже турботливими, а іноді дійсно різко засуджуємо свою дитину, і нам доводиться повертатись у вихідну точку, де ми можемо визнати власний біль і показати дітям, що нас, як і раніше, турбують їхні думки, сумніви та тривоги.

Більшості батьків важко бути більш добрими у ставленні до себе (а не надмірно критичними), коли вони борються із труднощами. Важко очікувати від самих себе щедрого прояву толерантності, терпіння й підтримки дітей в їх боротьбі із проблемами, особливо, якщо ми відчуваємо вкорінене переконання, що самі не заслуговуємо співчуття й підтримки, коли ображаємо інших. Дуже важливо розвивати терпіння й доброту у ставленні до самих себе, якщо ми прагнемо дати їх нашим дітям.

Ваша прихильність до некарального, мирного виховання, до більшого співчуття у взаємодії із членами сім'ї подарує дитині відчуття миру в душі й серці. І у випадку зробленої помилки, проблеми або пережитого конфлікту їй буде значно легше повернутись до комфортного внутрішнього стану.

Коли людина вже в років сімнадцять усвідомлює відсутність миру у душі і свідомості, що в голові і серці панує жахливий, страшний і заплутаний безлад, який заступає їй шлях до набуття внутрішнього спокою та рівноваги, – це дуже важко подолати. Треба не просто прагнути до ілюзорного миру (в душі), але насправді жити з цим почуттям, оберігати його всередині себе. Воно дає натхнення шукати і знаходити в собі мужність відчути те, що здавалося занадто важким, і ділитись тим, що, здавалось, нелегко розділити з іншими. Копітка батьківська праця в такій тонкій справі неодмінно принесе довгоочікувані плоди, і діти виростуть сильними, добрими й люблячими людьми, які поважатимуть себе та інших.

Оцініть публікацію
Рейтинг статті: 4.8 з 5 на основі 18 оцінок.

Розвиток дитини
06.11.2015

Генератори практичних завдань
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів


Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Розвиток дитини»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Розвиток дитини

Дякую,
не показуйте мені це!