Розвиток дитини Статті Виховання дитини Тактика встановлення обмежень для дітей
Тактика встановлення обмежень для дітей
Рейтинг
50

Поради батькам про те, як установити необхідні обмеження, не травмуючи при цьому дитину

Тактика встановлення обмежень для дітей

Дуже важливо встановлювати обмеження, що запобігають агресивній або деструктивній поведінці дитини, а також висловлювати вимоги про те, що треба робити день у день. Однак усе це не покращить поведінку дитини й не допоможе гармонізувати її емоційний стан, якщо буде висловлюватися критично, гнівно, надмірно суворо або буде пов'язано із застосуванням покарання.

Як установлювати обмеження та зберігати позитивне ставлення й повагу до дитини? Якщо ви кілька разів намагаєтесь донести одну й ту саму інформацію, чи то обмеження, вимога чи запитання, і вона не доходить до дитини, це сигнал, що свідчить про те, що ви повинні висловити їй емоційну підтримку й налагодити емоційний зв'язок з нею. Коли ми встановлюємо обмеження або ще раз нагадуємо про поточне завдання, наше співчуття й розуміння стану дитини дозволяють їй відчути безпеку й підтримку, в результаті допомагають стати на шлях співпраці з нами й досягти запланованого.

Як установлювати обмеження, дбаючи про почуття дитини? «Я чув(а), що ти засмутився, що не можеш дивитись фільми, і зрозумів(а) це, мій хлопчику. Ти дуже, дуже хочеш подивитись фільм, але не можеш, і це дійсно важко. Я знаю, я тут, я готовий(а) вислухати тебе й подбати про тебе. Ось так, поплач і виплесни це назовні». Гнів, розчарування або сльози у відповідь на обмеження не є виразом непокори, це справжній прояв засмучення й горя, яке здатне принести таке обмеження. Дітям можна забороняти дивитись телевізор, їсти морозиво, читати ще одне оповідання, але вони завжди повинні мати можливість вільно висловлювати свої почуття, викликані встановленими заборонами, і при цьому відчувати батьківську турботу. Іноді гіркі сльози можуть допомогти дитині виплеснути все своє обурення.

«Ти не хочеш прибирати кубики за собою. Схоже, це дійсно важка робота – я зрозумів(а) (зробіть глибокий вдих, щоби показати дійсне співчуття мовою тіла й виразом обличчя), я тут, я слухаю тебе. Коли ти відчуєш себе менш пригніченою, я допоможу тобі прибрати їх. Ми заспіваємо нашу пісню під час збирання, але безпосередньо зараз ти сповнена розчарування, чи не так, моя дівчинко?!»

Якщо ваша дитина незадоволена обмеженням або вимогою, ви не повинні відступати (якщо тільки ви більше не відчуваєте, що це правильне й необхідне обмеження, у цьому випадку ви повинні проявити гнучкість і розумний підхід). Але ви також не повинні вимагати, щоб вона прийняла ваші обмеження негайно, не примушуйте дитину й не вимагайте миттєвого виконання. Якщо ви зможете знизити градус напруги у спілкуванні з дитиною, то, імовірно, допоможете їй упоратися із ситуацією значно краще.

  • А) Перевірте свій емоційний стан. Пам'ятайте про те, що ваш стресовий стан може примусити дитину відчути надмірний тиск, а отже, замкнутись у собі або чинити опір. Зробіть глибокий вдих, сконцентруйтеся, звільніться від почуття поспіху (прибережіть його для дійсно надзвичайних ситуацій).
  • Б) Повторно оголосіть обмеження або вимогу, демонструючи дитині реальну турботу про її почуття, пов'язані з цим обмеженням. Корисно буде опуститися вниз до рівня дитини, ласкаво погладити її й налагодити з нею зоровий контакт. Якщо настав час іти, а ваша дитина відмовляється реагувати на прохання прибрати іграшки або книги, то ви повинні розуміти, що це більше, ніж інформація про те, що дитині потрібен час на прибирання, – їй потрібна ваша емоційна підтримка.
  • В) Уникайте постійного повторення прохання прибрати іграшки/книги та знову заявляти, що пора йти, бо це сприяє протиборству та сварці, коли ви обидва будете наполягати на своєму. Замість цього заспокойтеся, зосередьтесь і відновіть зв'язок з дитиною.
  • Г) Проявляйте інтерес і турботу про можливі почуття дитини, покажіть, що ви уявляєте собі всю складність її стану, продемонструйте співчуття й налагодьте приємний теплий взаємозв'язок пізніше в автомобілі (або в дорозі пішки): «Настав час іти, немає більше часу розглядати книги, їх треба поставити на полицю, і я бачу, що тобі важко це зробити, чи не так? Ти дійсно хотів би довше розглядати книги, правда? Але ми запізнюємось, і треба йти, хоча це дуже тебе засмучує. Мені самій іноді важко йти, тому давай (показуйте справжнє співчуття з допомогою міміки й тону голосу), я допоможу (або посиджу поруч з тобою) поставити книги назад на полицю, а потім ми візьмемося за руки й разом побіжимо до машини».

Якщо ви занадто напружені й засмучені, щоб демонструвати тепло та турботу, цілком можливо, що ваша дитина реагує на напругу у вашому голосі, боїться і, отже, втрачає зв'язок з вами, що незмінно проявляється в непокорі й відмові від співпраці. Діти дуже тонко відчувають рівень нашої напруги, як правило, бояться втратити зв'язок з нами й потрапити в неприємності. У таких випадках треба бути чесним у розповіді про свій стресовий стан, звільнити дитину від страху потрапити в неприємності й тим самим розрядити обстановку. Можна поділитися своїми почуттями за допомогою заяви «Я»: «Я зараз відчуваю себе дуже напруженою, тому що ми запізнюємось, і я знаю, як тобі важко, коли я гніваюсь. Але ти не бійся, любий, я напружена тільки тому, що ми запізнюємось, отже, постав книги назад на полицю, і ми зможемо повеселитися, поспівати або пограти в наші улюблені ігри, доки будемо їхати».

Коли діти піддаються стресу й потребують нашої допомоги, щоб розібратися зі своїми почуттями, вони менш схильні визначати й висловлювати їх досить переконливо («Я дуже засмучений, мамо, обійми мене») і більш схильні демонструвати свої почуття за допомогою асоціальної поведінки, опору й непокори. Мирне виховання відрізняється від традиційних підходів тим, що ми вчимося бачити в негативній поведінці ознаку того, що дітям необхідно більше, ніж інформація, їм необхідно, щоб ми заспокоїлися, зосередились і продемонстрували їм додаткове емоційне тепло й підтримку, а не загрози, нотації або свою непохитність. Коли батьки втрачають терпіння та гніваються на дитину, це посилює її стресовий стан, віддаляє їх один від одного і призводить до подальшого опору.

Коли ви хочете накричати на дитину, зупиніться, зробіть глибокий вдих і знайдіть спосіб дійсно відновити теплий контакт з нею. Чим більше ви намагаєтесь бачити в її опорі потребу у зміцненні зв'язку з вами, бажання, щоб ви заспокоїлись і проявили тепло й розуміння, тим більше ваша дитина вчиться визначати свою потребу у відновленні внутрішньої рівноваги й тим легше їй стає висловлюватися про це, замість того, щоби сперечатись або ігнорувати вас: «Я засмучений, тату, обійми мене».

Навіть при встановленні обмежень ми можемо показати дитині турботу про її почуття й наші власні, яких вона торкається: «Я не можу дозволити тобі так розмовляти зі мною, це завдає мені болю, але тобі важливо позбутись негативних емоцій. Ти можеш сказати: «Я такий злий, мамо» або «Мені не подобається, коли ти так розмовляєш зі мною, тату», або ти можеш тупнути ногами чи розірвати цю стару газету».

Треба пам'ятати, що діти не хочуть робити наше й так напружене життя ще більш важким, вони просто не можуть управляти своїми «незручними» почуттями і, отже, часто не можуть упоратися зі своїми завданнями й домашніми обов'язками без нашої емоційної підтримки. Якщо все, що їм потрібно, – це інформація про те, що робити й чого не робити, навіщо це робити чи не робити, то процес може рухатись уперед досить швидко, але коли вони чинять опір, їм, швидше за все, потрібні емоційна підтримка (тепло, вислуховування, розуміння, схвалення, справжній прояв інтересу до їхнього світу, любов, співчуття) та відчуття зв'язку з нами. Так, це важка робота, але без взаємозв'язку з дитиною, коли це так необхідно, вона впадає у ступор і виконує завдання в 10–100 разів довше!

Коли дитина втрачає внутрішню рівновагу, батьки можуть відчути, ніби бояться поворухнутись, уникаючи висловлювати вимоги або виправляти дитину в надії запобігти її емоційним спалахам. Але насправді дитині більше полегшення приносить той момент, коли батьки припиняють спроби заспокоїти її, у той же час контролюючи її прагнення реагувати надмірно емоційно, а замість цього наполягають на певному обмеженні, наприклад, «ні» перегляду телевізора, солодощам, походам у гості, чого завгодно, а потім зосереджують увагу на неминучому зриві, який дозволяє негативні почуття дитини виплеснутись назовні.

Діти намагаються уникати дискомфортних відчуттів, дотримуючись того, що робить їх щасливими. Але в таких випадках є різниця між тим, що вони хочуть і що їм потрібно. Незважаючи на те що це добре, коли в дітей є багато можливостей для обговорення та вирішення проблем, у тих випадках, коли вони переповнені розчаруванням, вони потребують нашої допомоги, щоб отримати деяке емоційне звільнення. Коли в дитини наростає засмучення, вона дійсно не здатна до ефективного спілкування та прийняття рішень. Тільки ви як батьки можете визначити, чого ваша дитина дійсно потребує. Тому, коли ви бачите, що вона сповнена засмучення й розчарування, дотримуйтесь обмежень, але у любові. У моменти обмежень наше співчуття дає дитині можливість безпечного виходу негативних емоцій через розмову, емоційний сплеск, гнів або плач, відчуваючи при цьому нашу підтримку й турботу.

Твердо дотримуйтесь обмежень без торгу або переговорів, запроваджуйте обмеження зі спокійною впевненістю: «Ні, мій хлопчику, я не збираюся вмикати телевізор сьогодні», але залишайтесь на зв'язку з дитиною та продемонструйте їй свою повну увагу та співчуття: «Я дійсно бачу, як ти розчарований, і мене це хвилює. Я тут, я слухаю тебе й допоможу тобі впоратися з розчаруванням». Покажіть дитині, що ви розумієте її, схвильовані її почуттями, це дозволить їй упоратися з ними й виплеснути їх.

Сльози зцілюють стрес. Дитина розраховує на найсильнішу нашу емоційну підтримку, що часто призводить до сліз і виплеску емоцій, які допомагають їй позбутись розчарувань. Часто після сильного емоційного зриву діти відновлюють свою енергію, щоб зустрічати нові труднощі. Наприклад, вислуховуючи дитину й дозволяючи їй протестувати та засмучуватися із приводу появи на світ нового члена сім'ї, вам боляче це чути, але часто, після того як дитина виплесне все назовні, вона починає демонструвати безмежну любов і турботу про молодшого братика або сестричку.

Оцініть публікацію
Рейтинг статті: 5 з 5 на основі 10 оцінок.

Розвиток дитини
19.08.2016

Генератори практичних завдань
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів


Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Розвиток дитини»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Розвиток дитини

Дякую,
не показуйте мені це!