Де зароджується булінг: про дитячі ролі та родинні сценарії

Приводом для цього допису став недавній допис однієї мами про те, що булінг починається з педагога. Мама описала ситуацію, яку сприйняла як публічне приниження п’ятирічної дитини з боку вчительки на підготовці до школи.

Проте в її розповіді є інша деталь, що залишилася непоміченою: мама згадує, що п’ятирічні діти називали її сина «очкариком», уникали спільних ігор та створювали відчуття ізоляції. Для неї це – «дитячі сварки». Для педагога чи психолога – ранні маркери групового виключення, які ніколи не виникають раптово.

Саме цей контраст змушує поставити ключове запитання: де насправді починається булінг – у школі чи значно раніше?

Дитячий майданчик як перша соціальна лабораторія

Там, де батьки бачать короткий епізод – «не поділили іграшку» чи «посварилися і помирилися», – фахівець бачить поведінкові стратегії. У спонтанних іграх формуються перші соціальні ролі: лідера, партнера, домінанта, спостерігача, уникальника або дитини, яка поступається всім і всьому. Саме ці ролі дитина приносить до школи – і вони визначають якість її взаємодії з однолітками.

Психологи фіксують ще одну тривожну тенденцію: різке зменшення словникового запасу у дітей. Коли дитині бракує слів, аби пояснити власні емоції й бажання, вона вдається до інших моделей реагування.

Виникають дві траєкторії. «Внутрішня» реакція – мовчання, уникання, замкненість, плаксивість. «Зовнішня» – крик, штовхання, руйнування, агресія. Це не про інтроверсію чи екстраверсію, а про наявність або відсутність навичок саморегуляції, які формуються не в школі, а вдома – у взаємодії з батьками й у спостереженні за їхньою поведінкою.

Соціальні ролі формуються до школи, а не в школі

У віці від 2 до 6 років дитина вже займає певне місце у групі. Школа не створює цю роль – вона успадковує її.

Саме тому одні діти легко вибудовують стосунки в класі, а інші автоматично опиняються у вразливій позиції.

Чому булінг майже не фіксується в початковій школі? У перших класах дорослий постійно поряд. Ролі нестійкі, конфлікти короткі, а цифровий простір майже відсутній. Учитель встигає втрутитися до того, як конфлікт переходить у системність. Саме тому в юридичній практиці майже немає справ про булінг у молодшій школі.

Справжній булінг починається у 10–12 років. У цьому віці провідною стає діяльність спілкування. Група для дитини важливіша за дорослого. З’являються мікрогрупи, конкуренція за статус, розподіл домінування, тиск групової думки та приховані онлайн-середовища: чати, канали, меми. Підлітки вперше здатні застосовувати психологічний тиск системно. Саме тоді конфлікти перетворюються на групову динаміку, тобто на булінг.

Що показує судова практика: механіка цькування зсередини

Судові рішення – це не «історії з соцмереж». Це документальні свідчення, які дають реалістичну картину того, що відбувається у шкільних колективах.

У більшості справ фігурують тривалі повторювані дії: систематичні образи, принизливі прізвиська, висміювання зовнішності чи мовлення, погрози «вигнанням» або «розправою».

Кібербулінг стає окремим трендом: чати проти конкретної дитини, стікери для висміювання, викладання приватних фотографій або відео.

У частині випадків суди описують групові змови: ізоляцію, ігнорування, витіснення із простору, псування особистих речей, приховані відеозаписи принижень, іноді – спалення підручників чи робіт.

• Механізм цапа-відбувайла

Судова практика демонструє класичний механізм формування цапа-відбувайла – дитини, на яку група спрямовує накопичену напругу. Це не характеристика дитини, а соціальна роль, яку група нав’язує найменш захищеному.

Майже завжди повторюється однакова схема: існує внутрішній конфлікт або сильний лідер; група шукає «зручну мішень»; нею стає тихий, новий, сором’язливий чи інакший учень; тиск закріплюється, повторюється і переходить у системність.

• Діти копіюють дорослих

У багатьох справах зафіксовано фрази, характерні для корпоративної мови дорослих: «ти – ніхто», «ми тебе знищимо», «мовчи, бо буде гірше». Це свідчить: дитяча агресія часто копіює сімейні моделі поведінки. Нерідко батьки підсилюють агресію, звинувачують потерпілих, тиснуть на школу або відмовляються визнавати відповідальність.

• Проблема шкільного реагування

Суди фіксують типову проблему: реагування школи часто запізніле або формальне. Йдеться не про байдужість педагогів, а про перевантаженість системи та відсутність інструментів для роботи зі складними груповими процесами.

Сухі цифри – гучніші, ніж здається: що показує статистика

Від 2018 року, коли Україна запровадила відповідальність за булінг, кількість справ зростає майже щороку. Це не індикатор збільшення агресії, а показник того, що суспільство навчилося фіксувати та доводити такі випадки юридично.

У 2018 році було лише 9 справ – не через відсутність булінгу, а через нерозуміння механізмів реагування. 2019 року їх стало вже 371. У 2020 – 416, у 2021 – 486.

Падіння показників 2022 року (293 справи) пов’язане з війною, евакуацією та дистанційним навчанням. У 2023 році – 459 справ, у 2024 – 574, що є найвищим показником від початку дії закону.

З початку 2025 року вже понад 700 справ, а за два місяці нового навчального року – 113 нових постанов. Абсолютна більшість справ – це підлітки 10–16 років.

Педагог як булер: особлива відповідальність

Іноді булером виступає не дитина, а педагог. У судовій практиці такі випадки трапляються рідко, але вони найбільш небезпечні. Показовою є справа №206/2006/25: учителька публічно принижувала ученицю через її сексуальну орієнтацію, ізолювала її від класу, видалила з чату, позбавила обов’язків старости. Відеозаписи підтвердили системність тиску. Суд визнав дії педагогині булінгом і наклав штраф 850 грн.

Проте цього недостатньо. Для педагогів існує окреме дисциплінарне покарання – звільнення за п. 3 ст. 41 КЗпП України за аморальний проступок, несумісний із педагогічною діяльністю. Педагог-булер знищує безпечне середовище і запускає насилля в усьому колективі. Такі люди не повинні працювати з дітьми.

Хто відповідає за булінг

В Україні чітко визначено коло відповідальних:

• Діти 14–16 років – адміністративна відповідальність, штрафи, громадські роботи.
• Батьки малолітніх булерів – штрафи, програми корекції поведінки.
• Педагоги-булери – адміністративна відповідальність, дисциплінарні стягнення, звільнення за аморальний проступок.
• Школа – обов’язок фіксувати факти, повідомляти органи, створювати комісії, відстежувати динаміку ситуації.

Про профілактику булінгу

• Що мають робити батьки

Батьки – перші моделі поведінки. Дитина повторює не те, що чує, а те, що бачить. Тому найважливішими є вміння називати емоції словами, пояснювати ненасильницькі способи розв’язання конфліктів, не толерувати жорсткість, розвивати мовлення, емоційний словник і навички саморегуляції. Приклад батьків – головна профілактика булінгу.

• Що має робити школа

Профілактика булінгу – це не бесіди й не «виховні години». Це практичні спільні дії: групові проєкти, творчі ініціативи, волонтерство, ситуації успіху для кожного учня. Це нульова толерантність до принижень і робота команди – класного керівника, психолога, соціального педагога, заступника директора та педагога-організатора. Школа має не карати, а коригувати й підтримувати.

• Роль правоохоронців

Поліція втручається тоді, коли доведена системність. Її завдання – зупинити небезпечний сценарій і захистити дитину, яка стала жертвою цькування.

Висновок

Булінг не починається в школі. Школа лише проявляє те, що формувалося роками – у родині, на дитячому майданчику, у ранніх взаємодіях, у мовленні, у здатності висловлювати емоції та домовлятися.

Протидія булінгу народжується там, де формуються перші соціальні ролі – у сім’ї, у дворах, у моделюванні поведінки дорослих. Булінг не виникає раптово. Він з’являється там, де дорослі надто довго нічого не помічали.

Автор: Володимир Онацький, освітній експерт з проведення інституційного аудиту.

Оригінал публікації