Постійне спрощення завдань для дошкільників – це гальмування

Сьогодні буде багато незручної правди для когось, а також мого багаторічного аналізу роботи з дітьми (науковою мовою – емпіричного досвіду), а ще Лева Виготського та тексту.

Уже багато років я спостерігаю регрес або відкат (і добре, якщо це тимчасово) у когнітивному розвитку та вольовому потенціалі старших дошкільників.

Нещодавно я слухала виступ американського нейробіолога Джареда Хорвата у Сенаті США і пам’ятаю, наскільки була вражена його словами, бо він наче читав мої думки й озвучував їх.

На думку цього вченого, однією з причин того, що сучасне покоління поступається у когнітивному розвитку попереднім, є надмірне використання гаджетів та ігнорування простих форм навчання.

Так, усім відомо, що надмірна цифровізація веде до кліпового мислення. А там, де кліпове мислення, там і кліпова поведінка.

Ковід

Саме цей фактор часто визначають педагоги як основний, що сприяв погіршенню когнітивної сфери дітей. Тотальні обмеження на комунікацію та соціалізацію, поява нової форми навчання – онлайн як альтернативи живому спілкуванню, розвитку та навчанню.

А зараз увага: ключове слово тут – «альтернатива». Онлайн-навчання – це був вибір «між двох зол»: нічого не робити і робити хоч щось і якось.

Онлайн-форма не є природною для дошкільнят, тим паче для дітей раннього віку. Це -альтернатива офлайн-навчанню, яку зараз поставили на потік.

Щоб не бути голослівною, звернімося знову до Лева Виготського та його положення про співвідношення біологічного й соціального у розвитку дитини.

Саме соціум є визначальним у розвитку дитини, за словами цього вченого. Настільки визначальним, що соціальні форми можуть коригувати спадковість!

Живе спілкування є життєво необхідним для дітей дошкільного віку та раннього. Саме живі уроки забезпечують якісний розвиток.

Війна

Багато писати не буду. Скажу мовою статистики. У своїй статті «Динаміка розвитку мовленнєвої діяльності дітей старшого дошкільного віку з логопатологією» (2024) О. Бєлова вказує на зростання втричі кількості дітей старшого дошкільного віку з мовленнєвими порушеннями в Україні за 2020 – 2025 роки.

Саме війну, як психотравмуючий фактор, пов’язують із появою мутизму у дітей (зникненням мовлення), заїканням, порушеннями фонетико-фонематичного сприймання. Про це ж писала її колега Ю. Рібцун у своєму підручнику «Психолого-педагогічна підтримка дітей із заїканням в умовах війни» (2022–2023).

Звернемося знову до Лева Семеновича, який взагалі не відділяв мовлення від мислення.

Саме тому, якщо у дитини є мовленнєві порушення, страждатиме і мислення.

Вимушена розлука з одним із батьків, нове соціальне середовище з незрозумілою мовою, зміна режиму дня, умов проживання, втрата близьких, вибухи, переховування в бомбосховищах, руйнації – усе це є потужними психотравмуючими факторами для дитини. Наслідки яких ми, на превеликий жаль, будемо спостерігати ще довго.

Але сьогодні я не лише про це. Це відомо всім.

Я – про педагогічний інфантилізм.

Знаєте, що це таке? Коли інформацію, методи, засоби та матеріали штучно спрощують і будують заняття не за віковими можливостями та потенціалом дітей.

Часто педагоги позиціонують свої заняття як підготовку до школи. Але це й близько не підготовка до школи.

Бо підготовка до школи – це не лише гра в м’яч, настільні ігри, шнурування, ліплення пластиліну, малювання чи стрибки по сенсорній доріжці.

Це ще й формування інтелектуального потенціалу дитини, її академічних навичок:

• читання;
• письма;
• логіко-математичних умінь;
• усного рахунку.

Це формування мотиваційної готовності до школи та емоційно-вольової за допомогою спеціальних вправ.

І, можливо, я вас здивую, але у 6 років діти готові не лише писати пальцем у манці, а й (О Боже!), орієнтуватися у звичайній клітинці зошита. За моїм досвідом, збільшеної клітинки потребують лише 5–10% дітей у групі. 90–95% легко пишуть у стандартному зошиті.

У 5–6 років усі психічні процеси розвиваються через зміст діяльності. І саме академічні навички стають потужним середовищем для розвитку.

І знову згадую Виготського: «Навчання йде попереду розвитку».

Отже, коли на занятті дитина:

• виконує звуко-буквений аналіз слова, то вона розвиває фонематичний слух та сприймання, формує усвідомлення, що слово складається зі звуків та букв. Що буква НЕ дорівнює звуку;
• коли рахує та обчислює, то формує один із видів мислення (логіко-математичне);
• коли пише графічні елементи (лінії, кола, елементи друкованих літер), то формується зорово-моторна координація, саморегуляція, перші вміння утримувати рядок.

І саме у правильно підібраних завданнях на академічні навички, формується довільність. Яка є першим маркером готовності до школи.

І скільки б 5/6-річна дитина не шнурувала, ліпила, малювала в манці, це аж ніяк не сформує її графічні навички. Бо пластилін – це про обʼєм, дрібну моторику та тренування мʼязів пальців, тобто про підготовку руки до письма.

А олівець та ручка – це:

• орієнтація на площині;
• точність траєкторії руху;
• утримання рядка;
• стабілізація плеча й руки.

Щоб рука сформувала навичку письма, вона має виконувати саме графічні рухи.

Я це можу підтвердити вам як мама дитини, яка мала дуже погане письмо, при цьому коробки пластиліну було мало на день! Вона ліпила постійно, маючи при цьому жахливий почерк.

Тому, колеги, не приземляймо дітей! Вони можуть значно більше, ніж нам здається (і я зараз не про інтенсифікацію розвитку чи педагогічну аберацію), я про потенціал дитини.

Дитина росте там, де є «зона найближчого розвитку», де є складність, де є дорослий, який вірить в неї, а не спрощує.

Бо постійне спрощення – це гальмування.

Тому я – за змістовні, системні завдання. За академічну гідність дошкільника. За повагу до потенціалу дитини.

Вони – готові!

Питання в тому, чи готові ви?

Автор: Ліна Власюк, дитячий психолог, тренер раннього розвитку.

Оригінал публікації