Як навчити дитину переказувати текст?

Зазвичай ми піклуємося про те, щоб дитина вправно читала, писала, рахувала і водночас  часто забуваємо про розвиток у неї вміння переказувати тексти. 

Уміння переказувати текст – це навичка, яка потрібна всім дітям. Пригадайте свої шкільні роки: переказувати доводилося чи не на кожному уроці. 

Переказування покращує розуміння матеріалу і досить відчутно впливає на шкільну успішність. А ще розвиває важливі здібності: комунікативні  (ті, які відповідають за наше вміння спілкуватися) й когнітивні (ті, що сприяють мисленню, логіці, пам'яті). Найприємнішим бонусом вміння вправно переказувати є гарна самооцінка, адже діти, які легко висловлюються, почуваються впевненішими і легко ладнають з іншими. 

Чому дитині може бути важко переказувати текст? 

1. Учень чи учениця можуть не знати, як це робити. Уміння переказувати, подібно до інших навичок, треба тренувати, зокрема потрібно навчати дитину технік переказування текстів.

2. Дитина може не розуміти того, що читає. Таке буває, коли текст заскладний, коли навичка читання недостатньо розвинена чи коли в дитини проблеми з увагою (думки  «бігають» і важко зосередитися на тексті), пам’яттю (дитина слабко запам’ятовує деталі прочитаного) або ж у неї недостатньо розвинені  зв’язки між півкулями мозку (відповідають за формування образу прочитаного й розуміння тексту). Відповідно, діти, у яких діагностовано дислексію чи РДУГ (синдром порушення активності та уваги), можуть мати проблеми з переказуванням, оскільки в них частіше порушуються один або декілька когнітивних процесів, необхідних для розуміння прочитаного.

3. Недостатньо розвинене зв’язне мовлення. Навіть якщо дитина зрозуміла текст, їй не завжди до снаги логічно й послідовно озвучити прочитане.

Отож, переказування тексту потребує комплексних умінь, пов’язаних із різними мисленнєвими процесами. Такі вміння треба тренувати в дошкільників та в учнів і учениць початкових класів. І не тільки тому, щоб діти могли гарно переказувати, а для їхнього загального повноцінного розвитку.

Як навчати дитину переказувати тексти? 

По-перше, візьміть за правило обговорювати з дитиною різні теми. Не обов’язково книги. Просіть поділитися враженнями від прогулянки, переглянутого мультфільму, дня, що минув. Самі діліться з дитиною такими думками. Намагайтеся висловлюватися лаконічно й грамотно. Зверніть увагу, що під час буденних розмов наше мовлення, як правило, не зовсім ідеальне. Ми розриваємо фрази, висловлюємося неповними реченнями, використовуємо слова-паразити. Спілкуючись з дитиною, будьте пильнішими до власних висловлювань. Учіть дитину говорити повними реченнями і висловлюватися чітко.

По-друге, обговорюйте прочитане. Дитину дошкільного віку заохочуйте поділитися враженнями від історії, яку ви їй прочитали. Зверніть увагу на те, що назва кожної казки (оповідання, історії) багато що може повідомити про зміст цієї історії. У художніх текстах є герой чи герої, з якими відбуваються певні події. Усі події можна умовно об'єднати в три групи: щось відбувається на початку, тоді розвивається і завершується. Історія має ідею – головну думку твору, те, чого він нас навчає, та тему – те, про що йдеться в тексті. 

По-третє, навчіть дитину мнемотехнік для переказування. 

Мнемотехніка для переказування художніх текстів «Кулачок»

Це мнемотехнічний прийом, який базується на «правилі 5-ти пальців». Його можна використати для художніх сюжетних розповідей, оповідань, казок.

Розбиваємо процес розповіді на п'ять ключових компонентів, кожен із яких відповідає пальцю руки. Цей метод допомагає структурувати текст, систематизувати інформацію, і тому дитині стає легше передати основний зміст прочитаного. Отож, стискаємо руку в кулачок і по черзі відкриваємо пальці. 

Кулачок – говоримо, як називається текст.

Великий палець – озвучуємо загальну ідею твору, його основну думку. Треба коротко сказати, про що цей текст.

Вказівний палець – називаємо героїв твору. 

Середній палець – розповідаємо, що трапилося на початку. Важливо виділити місце та, можливо, час події. 

Підмізинний палець – з’ясовуємо, як розвивалися події далі. 

Мізинець – підсумовуємо, чим історія закінчилася.

Коли долонька розкрита, це означає, що можна робити висновок і ділитися враженнями: чого історія нас навчила; чи сподобалася історія тощо. 

Для школярів, які добре пишуть, можна на основі цього правила пропонувати робити майндкарту (карту для запам’ятовування, що містить опорні фрази з історії) на основі такої блок-схеми.

Стануть у нагоді також  карта подій та карта запитань.

Окрім того, дітей навчаємо:

• виділяти в тексті опорні ключові слова: слова-зачіпки, на яких тримається весь каркас історії. Їх можна підкреслити в тексті; 
• складати план до історії. Для цього треба навчитися об'єднувати текст у смислові блоки й добирати до кожного з них заголовок (узагальнене слово або фразу), який передає зміст цієї частини тексту;
• ставити запитання до тексту.

Опорні слова можна писати на імпровізованій дорозі історії, яка допоможе дитині швидко переказати прочитане. 

А разом із малятами доцільно малювати швидкі малюнки-піктограми. Це навчатиме малечу правил роботи із символічними знаками. 

Мнемотехніка для переказування інформаційних та навчальних текстів «Риба».

Суть техніки полягає в тому, щоб максимально лаконічно й структуровано виділити основне в тексті. Підійде для діток, починаючи з 3–4 класу, і старших.

1. Фіксуємо увагу на назві тексту. Малюємо скелет риби. На голові риби пишемо назву тексту.

2. Читаємо текст двічі. Усно виділяємо в ньому смислові блоки. У маленьких текстах, які містяться в підручниках молодших класів, смисловими блоками, як правило, є абзаци.  У більших текстах – розділи. Отож, щоб позначити 3 абзаци, малюємо на скелеті риби 3 рисочки, спрямовані в різні боки. 

3. У кожному абзаці виділяємо основну думку і пишемо її на рисці. Дітям легше формулювати таке узагальнення за допомогою запитання. Саме тому записуємо питання до абзацу на скелеті рибини, а поряд (на кісточках) подаємо опорні слова, за допомогою яких можна дати відповідь на це запитання.

У результаті має вийти структура тексту, візуально схожа на рибу.

Набувши досвіду в такому аналізі текстів, дитина згодом зможе робити такий структурний розбір швидко усно, не записуючи й не малюючи схем. 

Переказування тексту базується на розумінні того, що текст має структуру: опорні моменти, на яких тримається решта інформації. Як не дивно, навчитися умовно ділити тексти на смислові блоки допомагає обернена вправа: уміння на основі певної структури складати текст. Для малюків можна скористатися серією малюнків, за якими треба придумати коротеньку історію. Для старших дітей доцільно запропонувати своєрідний опорний план. Наприклад, як у завданнях із цього комплекту. 

Загалом, якщо дитина багато читає і ділиться враженнями від прочитаного, проблем із розумінням і переказуванням у неї бути не повинно. 

Авторка: Наталка Бачко, фахівчиня з домашнього навчання