Розвиток дитини Статті Батьківство Нагадування батькам: діти й насправді менші
Нагадування батькам: діти й насправді менші
Рейтинг
10

Зіштовхуючись з дитячими істериками, батьки повинні адекватно оцінювати масштаб ситуації

Нагадування батькам: діти й насправді менші

Дорослі забувають, що таке бути маленьким у прямому сенсі цього слова. Читаючи дітям книги про Алісу в країні чудес або про Гуллівера в країні ліліпутів, ми можемо уявити, як почуваються істоти, у багато разів менші, ніж ми самі. Але коли ми були дітьми, ми самі відчували це повною мірою.

У міру дорослішання наше тіло та психіка розвиваються одночасно. Тому з розвитком психіки ми схильні забувати відчуття того, як це - бути маленьким у буквальному сенсі. Дивно, що ми не запам'ятовуємо найзначнішу зміну, яка з нами трапляється в житті - зростання нашого тіла. А воно може бути істотним, особливо в підлітковому віці, юності.

Ще з первісних часів ми підсвідомо сприймаємо перевагу в розмірах як ознаку сили. Особливо чітко це проявляється в маленьких дітей: для них величина та старшинство - рівнозначні поняття. Вони схильні вважати, що чим ви вищі, тим старші й сильніші. Якщо діти з раннього віку розуміють зв'язок між зростом і рівнем розвитку, вони почуваються впевнено, не ображають тих, хто молодший за них або нижчий на зріст.

У випадках, коли дитина не розуміє такого зв'язку, можуть виникати проблеми: вона може почуватися спокійно лише в колі дорослих, які піклуються про молодших (наприклад, з батьками, учителями чи лікарями). Поруч з іншими дорослими, які не дотримуються такої позиції, вона почувається самотньо.

Психологи провели експеримент: дітям було запропоновано вибрати, у якій із двох склянок більше води. Склянки були однакового діаметру, але відрізнялися висотою, води в склянках було порівну. Більшість дітей стверджували, що у високій склянці води більше, хоча візуально було очевидно, що води в обох склянках порівну. Діти асоціюють велику висоту з великим об'ємом води, для них це аксіома.

З іншого боку, діти люблять усе маленьке: моделі машинок, іграшкові потяги, лялькові будиночки й т. ін. Це теж пов'язано з їх розвитком: мініатюрний світ є виразом їх особистого досвіду, у якому вони відіграють провідну роль.

Однак часто батьки бувають вражені поведінкою дитини, тому що забувають той факт, що вони великі, а діти маленькі. Батьки завжди мають владу в родині, тому повинні поставитися до такої невідповідності з розумінням і співчуттям. Діти про це знають, а батьки іноді забувають, особливо ті, до кого в дитинстві також ставилися без належної поваги. Конфлікти можуть виникати через те, що діти проявляють негативні емоції або впадають в істерики, і це батьків дивує та вражає. Діти не можуть побачити ситуацію збоку й думають: «Хіба батьки не бачать, що я маленький? Чому вони цього не розуміють? Вони повинні допомогти мені!»

Для батьків, які пережили в дитинстві емоційну травму, така поведінка дитини нагадує про дитинство, коли їх самих не розуміли батьки, і вони почувалися безсилими. Коли вони в таких випадках спілкуються з дитиною з позиції сили, вони тим самим порушують природний порядок речей. Наприклад, дитина може влаштовувати істерики, коли батьки не дають їй вибрати, що вдягти. Батьки повинні зрозуміти, що дитина таким чином намагається донести до батьків, що вона маленька, але їй потрібна свобода дій. Замість цього батьки часто гніваються на неї. Чим більше вони виявляють агресію, тим сильнішими стають істерики дитини. Батьки, які в дитинстві відчували емоційні травми, підсвідомо думають, що опір дитини робить її більшою. Вони пам'ятають, що в подібних випадках батьки сердилися на них, і тому самі схильні чинити так само у ставленні до своєї дитини.

У таких випадках батьки можуть почуватися великими або маленькими залежно від емоцій, які вони відчувають. Коли вони засмучені через погану поведінку дитини, вона може підсвідомо здаватися їм великою й викликати бурхливі реакції.

Був проведений експеримент, у якому взяли участь дві групи матерів: ті, які пережили в дитинстві емоційну травму, і ті, які не відчували її. Коли учасницям експерименту показували картинки хижих тварин, представниці обох груп відчували страх, про це свідчила активність певних ділянок мозку. Але в учасниць, які пережили емоційну травму, ці ділянки мозку були активні й у випадку, коли їм давали слухати аудіозапис плачу дитини. У цьому випадку вони також відчували страх.

Дослідження психологів показують зв'язок між емоційними переживаннями батьків у дитинстві та їх взаємозв’язок з дітьми. Батьки, які пережили в дитинстві емоційну травму й не мали можливості впоратися з цим досвідом, часто відчувають страх перед дітьми або самі викликають у них страх. Сильні негативні почуття маленької дитини неусвідомлено нагадують їм про непрожиті в дитинстві емоції.

Коли ваша дитина впадає в істерику, скажіть собі: «Так, це мене дратує й лякає. Але дитина ще маленька, і сила її емоцій теж невелика. Дитина маленька, а я велика, і мені не варто це забувати». Це просте нагадування допоможе вам правильно оцінювати ситуацію, не перебільшувати й не применшувати її.

Оцініть публікацію
Рейтинг статті: 5 з 5 на основі 2 оцінок.

Розвиток дитини
11.01.2018

Генератори практичних завдань
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів


Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Розвиток дитини»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Розвиток дитини

Дякую,
не показуйте мені це!

Вітаємо, Ви підписані! Отримайте листа та активуйте розсилку