Чи говорити дітям про те, що вони «особливі»?

Провідні психологи підкреслюють значення «бути звичайним». Адже коли батьки явними та прихованими способами дають зрозуміти сучасним дітям, що вони особливі, це розвиває в них завищену самооцінку й зарозумілість, позбавляє здатності підтримувати здорові взаємини з іншими людьми. Часом батьки жахаються самої думки про те, що їхні діти найзвичайнісінькі.

З цією думкою можна погодитись, але питання дійсно складне. Іноді ми просто не уявляємо собі, як же зможемо говорити своїм дітям про те, що вони звичайні, оскільки нам у деякому відношенні дуже важливо переконувати їх у тому, що вони особливі. Ми повинні знати наших дітей і мати можливість визначати й розповідати їм про їх сильні якості, риси характеру - наприклад, володіння інтуїцією, рішучість, почуття гумору, душевність та багато іншого, а також скеровувати їх щоденний вибір відповідно до цього знання. Ми знаємо, що один із потужних способів розвитку особистості й самовизначення - це знання своїх особливих якостей. До того ж ми живемо в конкурентному суспільстві, де успіх відкрито вимагає бути кращим за інших людей у тих чи інших навичках і вміннях.

Але в тому, що ми проводимо багато часу, концентруючись на видатних якостях наших дітей, криється небезпека. Діти можуть прийти до внутрішнього відчуття того, що вони кращі за інших людей не в чомусь конкретному, а в глобальному сенсі, в цілому - це і є суть зарозумілості й почуття, що всі тобі винні. Крім того, в ситуаціях, в яких діти не зможуть відчути свою перевагу, помічаючи, що вони не кращі, ніж інші, вони будуть відчувати нервозність, побоювання або сором.

Таким чином, завдання полягає в тому, щоб допомогти дітям зрозуміти свої сильні якості, не породжуючи в них зарозумілості. Це завдання можна вирішити, але тоді це буде означати чинити так, як багато сучасних батьків чинять вкрай рідко. Отже для цього ми повинні не тільки зосередитися на сильних якостях нашої дитини, але й допомогти їй усвідомити сильні сторони інших дітей.

Ми повинні приділити час тому, щоб допомогти нашим дітям зрозуміти не лише їх власні особливості, але й велику кількість сильних та слабких якостей та обставин, які є спільними в них з іншими дітьми, зокрема з дітьми іншого рівня культури, матеріального становища, раси і т. п. Розуміння подібності, схожості - це ключова основа для розвитку загальнолюдських цінностей і моральності.

Можливо, найголовніша проблема полягає в тому, що занадто багато батьків в наші дні вимірюють свій успіх тим, наскільки їхні діти вважають себе особливими, кращими за інших. Всупереч цьому, ми повинні в першу чергу відчувати себе успішними батьками не тоді, коли наші діти відрізняються, а коли наші діти добре роблять те, чого ми очікуємо від інших, - наприклад, проявляють себе як вірні друзі, компетентні працівники, свідомі громадяни, люблячі й відповідальні романтичні партнери та дбайливі батьки. У нашому суспільстві ці якості, безумовно, недостатньо «звичайні», але ж вони сприяють благополуччю наших дітей і є ключовими для кращого й більш справедливого світу.