Розвиток дитини Статті Психологія дитини Психологія жертви: як допомогти дитині
Психологія жертви: як допомогти дитині
Рейтинг
67

Віктимне мислення заважає дітям приймати рішення та справлятися з труднощами в житті

Психологія жертви: як допомогти дитині

«Це не чесно! Ти постійно на мене кричиш, навіть коли я не винен!» Знайомі слова? Кожного разу, коли ви в чомусь відмовляєте дитині, обмежуєте її в чому-небудь або встановлюєте правила, вона говорить, що це нечесно? Вона бурхливо реагує на будь-які вимоги й відмовляється брати відповідальність за свої вчинки? За будь-яких обставин вона вважає, що з нею поводяться несправедливо – іншими словами, вважає себе жертвою?

Така модель поведінки свідчить про віктимне мислення дитини (від англ. victim – жертва). Віктимне мислення є однією з форм опору дитини: так вона уникає відповідальності за свої вчинки. Така поведінка розрахована на емоційну реакцію батьків: ми мимоволі замислюємося, чи не занадто ми суворі або несправедливі з дитиною, і починаємо відчувати провину через те, що в чомусь її обмежуємо. Почуття провини змушує нас знижувати очікування від дитини.

Віктимне мислення заважає навчитися встановлювати здорові стосунки в дорослому віці. Для того, щоб навчитися жити в реальному світі дорослих, потрібно набути нових навичок. Але спочатку потрібно звернути увагу на поведінку, яка призводить до віктимного мислення.

Що сприяє віктимному мисленню

Дитина може використовувати ірраціональні або помилкові моделі мислення, які часто негативно впливають на її емоції й викликають віктимну поведінку. Іншими словами, коли дитина думає, як жертва, вона починає відчувати й діяти, як жертва.

Розглянемо деякі помилки мислення, що призводять до віктимного мислення й поведінки.

Позиція жертви, яка виражається подібними фразами: «Чому ви змушуєте мене виконувати домашню роботу? Зранку я в школі, потім роблю уроки. У мене не залишається часу для себе. У мене немає часу виконувати домашні обов’язки!» Дана позиція виражається в наступних рисах:

  • звинувачення когось зі свого оточення (найчастіше – батьків);
  • дитина не відповідає за свої вчинки;
  • постійні вибачення;
  • боротьба за право бути жертвою.

Несправедливість, яка виражається подібними фразами: «Коли брат був у моєму віці, ви ніколи не змушували його прибирати в кімнаті. Це все тому, що він – хлопчик, а я – дівчинка! Ви завжди ставитеся до нього краще, ніж до мене! Це несправедливо!» Ознаками такої поведінки можуть бути:

  • заява дитини про те, що до неї висувають несправедливі вимоги;
  • відмова дотримуватися «несправедливих» вказівок;
  • скарги на те, що покарання за непослух несправедливі.

Унікальність, яка виражається подібними фразами: «Ви ніколи мене не зрозумієте, бо я для вас не така важлива, як моя сестра! Це тому, що мені не подобається те, що подобається вам!» Така модель поведінки може проявлятися в наступному:

  • заява дитини про те, що вона унікальна й загальні правила до неї застосовувати не можна;
  • звинувачення в тому, що батьки не розуміють дитину;
  • дитина акцентує увагу на тому, що її не розуміють, а не на самій проблемі.

Виправдання, які виражаються подібними фразами: «Ти почала кричати на мене без причини, я розлютився й розбив вазу. Не кричи на мене!» Така модель поведінки проявляється в наступних рисах:

  • дитина не контролює себе й каже, що нічого не може з цим вдіяти;
  • вона повчає батьків, щоб самій уникнути відповідальності за свої вчинки;
  • дитина вдається до злості, щоб домогтися бажаного.

Батьки, постійно зіштовхуючись з такою поведінкою, починають вірити, що дитина говорить правду. Це призводить до того, що й вони виявляють нездорову реакцію на поведінку дитини, йдуть їй на поступки. Наприклад, коли ваша донька відмовляється посидіти вдома з маленьким братом, ви поступаєтеся: ви не хочете чути крики дитини й боїтеся, що донька стане зганяти свою злість на брата. Тому ви міняєте плани й залишаєтеся вдома.

Подібні помилки мислення можуть викликати в дитини відчуття фатальності: вона може відчути, що не здатна змінитися та прийняти відповідальність за свої вчинки. Вона не буде відчувати, що здатна розвиватися. Необхідно уникати такого стану приреченості, постійно нагадуючи собі про те, що змінитися можна в будь-який момент.

Чотири кроки до того, щоб допомогти дитині змінитися

  • 1. Міняйте поведінку поступово. Подумайте над тим, що заважає дитині в житті та що вона може змінити. Наприклад, ви можете допомогти їй виробити звичку рано прокидатися, робити зарядку або встановити традицію ввічливо поводитися за столом під час вечері.
  • 2. Поговоріть з дитиною тоді, коли ви обидві спокійні. Розкажіть їй про те, що ви від неї хочете: «Я хочу поговорити про домашні обов'язки. Мені важко виконувати їх самій, і я хочу, щоб ти мені допомогла. У нас у всіх є домашні обов'язки, і тобі дістається миття посуду. Якщо ти хочеш щодня грати в комп'ютерні ігри, тобі потрібно мити посуд після вечері». Говоріть з дитиною спокійним тоном: це не дасть їй підстав дорікнути вам за надмірну емоційність. Кращий ефект досягається тоді, коли ви не проявляєте емоцій. Однак не чекайте, що дитина беззаперечно прийме нові правила. Вона може чинити опір, хоча спочатку й не показувати цього.
  • 3. Встановіть покарання за погану поведінку. Щоб позбутися віктимного мислення й поведінки, потрібен тривалий час. Така поведінка, швидше за все, увійшла в дитини у звичку, вашою ж звичкою стала відповідна реакція на неї. Не варто дивитися на таку поведінку крізь пальці, хоча спокуса буде велика. Ми всі прагнемо уникати труднощів. Однак у даному випадку потрібно суворо дотримуватися встановлених правил.
  • 4. Заохочуйте відповідальну поведінку дитини. Спочатку зміни можуть бути ледь помітними, проте поступово дитина буде позбавлятися від віктимного мислення. Необхідно заохочувати зміни й розвиток у неї навичок здорового рішення проблем. Не забувайте це робити.

Запам'ятайте: зміни ніколи не приходять швидко. Як тільки дитина зрозуміє, що ви вірите в неї, вона буде намагатися виправдати вашу довіру.

Ми всі хочемо, щоб наші діти виросли відповідальними та здатними справлятися з життєвими труднощами. Віктимне мислення не сприяє цьому. Але якщо ви навчите дитину брати відповідальність за свої вчинки на себе, ви наблизите її до цього.

Оцініть публікацію
Рейтинг статті: 4.5 з 5 на основі 15 оцінок.

Розвиток дитини
19.09.2017

Генератори практичних завдань
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів


Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Розвиток дитини»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Розвиток дитини

Дякую,
не показуйте мені це!

Вітаємо, Ви підписані! Отримайте листа та активуйте розсилку