Розвиток дитини Статті Виховання дитини Як уникнути гіперопіки у вихованні дітей
Як уникнути гіперопіки у вихованні дітей
Рейтинг
49

Надмірна опіка батьків заважає дитині навчитися самостійно приймати рішення

Як уникнути гіперопіки у вихованні дітей

Гіперопіка або гіперпротекція – це надмірна опіка й перебільшена турбота про дитину. Зазвичай до неї схильні надто неспокійні батьки. Виховання в дусі гіперопіки загрожує серйозними наслідками для дитини: несамостійність, інфантилізм або, навпаки, бунт проти батьків і втеча з сім'ї.

Батьки часто говорять: «У дитинстві батько й мати дозволяли нам гуляти на вулиці зранку до вечора. Але часи змінилися, і зараз мені здається, що з дітей не можна спускати очей. Я б хотіла, щоб у них було таке ж дитинство, як і в мене, але що я можу вдіяти? Мені потрібно бути впевненою в тому, що мої діти знаходяться в безпеці».

Часи змінилися і, звичайно, ми хочемо захистити наших дітей, бути впевненими в тому, що вони здорові, що їм нічого не загрожує. Але якщо батьки намагаються захистити дитину від усіляких життєвих труднощів або роблять усе для того, щоб дитина ніколи не відчула болю, розчарування або дискомфорту – це свідчить про надмірну опіку.

Звідки береться занепокоєння батьків про дітей

Турботливі батьки відчувають тривогу про безпеку дітей, їх щастя та здатність орієнтуватися у світі. Багато з нас ретельно обмірковують кожне рішення, пов`язане з дітьми. Ми проектуємо на них свої страхи, адже ми дуже любимо їх і хочемо захистити від найменшого зла. Згодом ми стаємо надзвичайно пильними до кожної неприємності, намагаємося їй запобігти. Оскільки люди схильні фантазувати та проектувати свої страхи, ми перебільшуємо ці неприємності.

Якщо дитина виглядає нещасною, ми автоматично намагаємося допомогти їй повернути гарний настрій. Якщо дитина в чомусь сумнівається, ми помилково приймаємо це за її невпевненість у собі та прагнемо надати їй підтримку, похвалити. Уява часто малює нам негативне майбутнє.

Наш мозок влаштований таким чином, що негативні емоції швидко закріплюються у свідомості, а позитивні – зникають. Ми турбуємося: «А чи все гаразд з моєю дитиною? Можливо, вона занадто агресивна, занадто тиха, занадто висока або низька? Можливо, вона невпевнена в собі? Чи не поводиться вона так само, як мій брат, який був нестерпний? Чи потрібно мені приділяти доньці більше уваги, яку я сама не отримувала в дитинстві?»

Ніхто з батьків не хоче, щоб дитина зазнала невдачі, але найкоротший спосіб прийти до неї – постійно турбуватися про це. Ми хочемо, щоб у наших дітей усе було добре, але іноді наша невпевненість призводить до того, що в дитини розвивається очікування невдачі. Правда полягає в тому, що коли ви чогось чекаєте, це обов'язково станеться. І коли ви намагаєтеся запобігти тому, чим ви стурбовані, ви з необережності можете притягнути це у своє життя. Занепокоєння батьків вселяє в дітей упевненість у безпеці, але змушує сумніватися в самих собі: «Якщо батьки турбуються про мене, значить, зі мною щось не так».

Цикл занепокоєння

Цикл занепокоєння – це процес, коли занепокоєння передається в процесі взаємодії між людьми. Погляньмо на цей цикл на прикладі взаємин між матір'ю й дитиною.

Олена – мати двох хлопчиків. Вона тривожиться з приводу того, щоб її сини досягли успіху в житті, були в безпеці. Особливо вона турбується за старшого сина, 15-річного Женю, який відрізняється зухвалим характером і не слухається старших.

Олена хвилюється за Женю, приділяє йому багато уваги, шукаючи в ньому найменші симптоми невпевненості в собі й низької самооцінки. Олена уважна до найменших ознак того, що з її сином не все добре – і її страхи виправдовуються. Женя поводиться погано, а Олена намагається виправити ситуацію.

Згодом Женя сприймає уважність матері як належне. Він одночасно і стурбований тим, що з ним щось не так (оскільки мати так за нього хвилюється), і разом з тим покладається на її увагу.

У підлітковому віці Женя починає перейматися тим, що інші не приділяють йому стільки уваги, як мати (адже саме до такої моделі поведінки він звик). Щоб відчувати себе впевнено, йому необхідне визнання з боку інших людей. Не отримуючи визнання, Женя стає невпевненим у собі. Таким чином, реалізується те, чого боялася Олена, чому вона намагалася запобігти.

Який висновок ми можемо зробити з цього прикладу? Не шукайте підтверджень страхам. Зрозумійте, що ваше занепокоєння передається дитині.

Шість кроків, щоб припинити опікати дитину

Якщо ви занадто турбуєтеся про дитину, уникайте наступних ситуацій і моделей поведінки.

Крок № 1. Не виконуйте за дитину її роботу. Не зав'язуйте шнурки 5-річній дитині, якщо вона може робити це самостійно. Не вдягайте її, якщо вона вміє вдягатися сама. Не оберігайте дитину від ризику, нормального для її віку. Не варто також постійно підказувати їй відповіді на домашні завдання й розпитувати про неї вчителя в школі. Якщо дитина сумнівається, приймаючи будь-яке рішення, не втручайтеся й не приймайте рішення за неї. Дозвольте дитині відчувати дискомфорт або біль – це частина її дорослішання. Дозвольте дитині боротися з труднощами, які трапляються в її житті. Діти нічому не вчаться, якщо батьки все роблять за них.

Крок № 2. Не обтяжуйте дитину своїм занепокоєнням про неї. Не акцентуйте свою увагу на дитині протягом усього дня, уявляючи найгірше, що може статися. Відкидайте негативні думки про майбутнє дитини: «А якщо вона нічого не досягне в житті?», «Може, сором'язливість доньки означає, що вона не впевнена в собі?» Відчуваючи занепокоєння, не розпитуйте дитину, наприклад: «У тебе все добре? Ти впевнений?», або « Це складне завдання. Ти впевнений, що можеш з ним упоратися?», або «Ти граєш з кимось на перервах? З ким?» Не шукайте підтвердження вашим страхам.

Крок № 3. Не робіть дитину центром Всесвіту. Не намагайтеся задовольнити всі свої емоційні потреби за допомогою дитини. Якщо ви потураєте всім її примхам, робите за неї те, що вона може зробити сама, дитині буде важко пристосуватися до самостійного життя. І, що ще більш важливо, не знецінюйте себе як батьків, якщо ваші очікування з приводу досягнень дитини не виправдалися.

Крок № 4. Не навішуйте ярлики на дитину. Це може створити для неї негативні установки або помилковий образ власного «я». Не нагадуйте постійно доньці, що вона «красива», «смішна» або «лінива». Не кажіть синові, що він «стає схожим на свого батька». Уникайте фраз: «Ти ніколи...» або «Ти завжди...». Не робіть висновків про те, ким виросте дитина: цього ніхто не знає. Слова мають силу, тому не робіть песимістичних прогнозів про майбутнє вашої дитини.

Крок № 5. Не приймайте на свій рахунок, якщо дитина не згодна з вами або робить щось не так, як ви. Якщо ви будете нав'язувати свою позицію дитині, вона не навчиться чути свій внутрішній голос і не сформує свої власні переконання. Якщо вона думає не так, як ви – не сперечайтеся, а краще дозвольте їй висловити свою точку зору. Не перебивайте, якщо її думка відрізняється від вашої. І, нарешті, не приймайте на свій рахунок, якщо дитина вибере не той життєвий шлях, який ви від неї очікуєте.

Крок № 6. Не уникайте власних життєвих рішень, займаючись життям дитини. Постарайтеся не втручатися в життя дитини на шкоду своєму власному життю. Не турбуйтеся про дитину настільки, щоб уникати думок про власне життя.

Але як же допомогти дитині? Дозвольте їй випробувати наслідки своїх дій. Зрозумійте, що ви не можете повністю контролювати її життя – ви можете тільки реагувати на її поведінку. Постарайтеся побачити її сильні та слабкі сторони. Розвивайте взаємини з дитиною, пізнавайте її ближче – це допоможе вам упоратися з занепокоєнням про неї. Дозвольте дитині припускатись помилок, приймати життєві обставини та боротися з труднощами.

Оцініть публікацію
Рейтинг статті: 4.9 з 5 на основі 10 оцінок.

Розвиток дитини
28.09.2017

Генератори практичних завдань
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів


Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Розвиток дитини»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Розвиток дитини

Дякую,
не показуйте мені це!

Вітаємо, Ви підписані! Отримайте листа та активуйте розсилку